йому честь козацька не позволяє лишитись позаду та й пильнувати брата.
Петро ще раз погладив хлопця й хотів сідлати свого коня.
Павлусь вийняв щось із кишені.
— Петре, братіку, на тобі…
— Що це?
— Ще вчора мама бублики з медом пекла. Я заховав у кишені та з цим і втік; на тобі, Петре, це мама пекла! — Його лице скривилось і він став хлипати. Петрові теж сльози з очей капнули. Він узяв бублика й розділив надвоє.
— На, брате, разом з'їмо.
Держачи отак бублика в руках, обидва брати обнялись.
Побачив це сотник Недоля і під'їхав ближче. Він відразу зрозумів, в чім діло…
— Ти, Петре, лишишся при мені між посильними козаками, хлопець теж…
Петро аж зрадів. Сталося, як хотів. І ніхто йому докоряти не буде; бо це наказ старшини.
А поки що, Тріска із своєю ватагою поїхав вперед. З ними їхав Непорадний і вів татарина на мотузі із звязаними позаду руками.
Татарин показував дорогу.
На самім переді їхали два козаки без списів. У віддалі яких 50 кроків їхав один козак, що мав ватажкові переказувати вісті від
