заглушав могутній крик з козацької груди: „Ріж, і бий!“
Татари загадали перебитися іншим боком і вийти з тої тісної вулиці. Вони рвались наперед, та тут натрапили на нову перешкоду. Ватага Тріски, побачивши, в чім діло, завернула і вдарила зпереду.
Козаки вспіли тільки нарубати татарських трупів, що зробилася з них гребля.
Коні без їздців пігнали в степ.
Ті татари, що йшли ззаду, завернули коней і втікали. За ними пігнали козаки.
Між ними був і Непорадний. Він довго не знав, що йому робити, держачи на мотузі татарина, якого велів йому сотник пильнувати. Коли його товариші втікали перед татарами, він втікав між ними, поганяючи перед собою й татарського коня. Йому самому смішно стало, бо держав татарина, як теля на мотузку. Було й таке, що коли татарський кінь побіг швидше, то мало татарина не стягнув з коня. Тепер, коли діло пішло інакше, Непорадний не втерпів. Він передав татарина якомусь молодому козакові, велів його із сотникового наказу берегти, а сам кинувся у вир бою. Та нікуди було приступити до того місця, де козаки рубали татар. Непорадний обїхав другим боком і тут знайшов роботу, яку він любив.
