Татарські бранці, що були в коші, зміркували зараз, що воно щось робиться, як лиш почули свиставку, а татарва кинулася до коней та зброї і вийшла з коша. Вони догадувалися, що десь недалеко мабуть козаки, і в них блисла надія, що може їх відібють. Вони почули татарський бойовий оклик та зараз і побачили, як татари почали звивати свої шатра, запрягати вози й татарські арби. Татари порозділювали бранців після того, що вони були варті. Дівчат та малих дітей окремо, жінок та козаків теж окремо. Усіх стерегли пильно і не розвязували їм рук. Гіршу частину добичі вели на мотузках попри коні.
Бідні бранці були страх помучені і мали велику спрагу. Коли татари розложилися кошем, кожен бранець приліг на траві, де стояв. Між тими, що йшли пішки, був і Стефан Судак, Павлусів тато. Без шапки, босий, в одній свитині, із звязаними руками. Він приліг на траві.
Татари кинули їм як собакам якоїсь паляниці і кожен пішов до шатра. Степан не знав,
