Козаки злетіли на них, як яструби. Татари не вміли гаразд боронитися. Деякі стали по одному втікати, та тих половили на аркан. Цілий табор з усім награбленим добром дістався в руки козаків. Степан з Петром увихалися поміж возами, де були бранці. На кількох арбах знайшли кілька спасівських молодиць і парубків.
— А де Ганна? — кричав Павлусь, ідучи в слід за батьком.
— Нема її, синочку! — обізвалась одна молодиця. — Ще вчора забрали татари всіх дівчат і малих хлопців і поїхали наперед.
Степан лиш руками сплеснув. Павлусь посумнів. Уся надія пропала…
— Таточку, Петре, просіть пана сотника, хай прикаже здоганяти, ми їх піймемо напевно… Господи, що з Ганною сталося?
Козаки не втратили в цій стрічі нікого.
Недоля загадав спочивати тут довше. Козаки розтаборилися, зарізали кілька волів і почали пекти мясо.
Спасівчани, що тут були, порадились і рішили з возами, кіньми і відібраним добром вертатися вранці додому. Степан випросив у сотника, щоб пустив і Петра. З цього не був радий Павлусь. Він знав з оповідань Андрія, що то є татарська неволя, в яку попала Ганна. Він знав, бо це знала кожна дитина в Україні, що поганці виробляють із бранцями, що їх прода-
