він підросте та стане славним козаком. Павлусь і Ганна дуже любилися. Він її вчив потай діда тих усіх штук, яких навчився від дідуся, бо дідусь усе говорив, що це не жіноче, а козацьке діло.
Від цих оповідань вироблялася в Павлуся завзята козацька вдача. В такім молодечім пориві зробив він не одно таке, за що хотіли його батьки покарати. Тоді він утікав або до діда в пасіку, або в тернину, звідки не вийшов би за ніщо в світі, хоч нераз був дуже голодний.
Тоді вже Ганна просила за нього, так уже просила, так плакала, поки не випросила вибачення.
Тоді бігла в тернину. Вона одна знала, де Павлусь ховався, і звіщала йому добру новину.
Верталися разом додому веселі й щасливі…
Батько, звичайно, в такім випадку погрозив Павлусеві пальцем, а до Ганни промовляв:
— Козир-дівка! Тебе лише в посли слати…
З цього завелась між дітьми така любов, що одне без одного жити не могло, і, здається, не було нічого такого, чого б не зробив Павлусь для Ганусі…
Було це одної літньої неділі в червні.
Люди поприходили вполудне з церкви.
На дворі стояла гарна погода. Пообі-
