Сторінка:Чайковський А. За сестрою (Краків, 1941).djvu/94

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Того не знаю. У нас в Україні немає царів, а є гетьман, а на Січі кошовий отаман…

— То ще більший. Вашого гетьмана можуть скинути, і вибрати другого. А в нас не так. У нас, хто вродиться падишахом чи ханом, то вже й до смерти ним буде…

— А кілько ви за мене заплатили тій собаці? — питає іншим разом татарина.

— Двадцять золотих.

— Ов, так мало! — каже Павлусь, сміючись.

— А ти варта більше?

— Я був би вам дав за себе вдесятеро стільки.

— Хіба ж у тебе є гроші?

— Тепер нема, але були в сідлі; той собака харциз забрав разом із конем.

— Чому ти нам не сказав цього? Ми були б відбили…

— Може я колись з ним стрінуся… Як він зветься?

— Ми його звемо Карим.

— А чи у вас, татарів, продають теж?

— Ні, не можна людей своєї віри продавати; за це велика кара.

— От бачите, а він свою віру продав…

— Він не має віри. Ми знаємо його. Він з нами торгує.

„Такі то й ви“, подумав Павлусь, „що з злодіями крамарюєте!“