Він нелише боронив майна православних церков від інвазії унїятів, але ще, користаючи з пригідної хвилї, відбирав унїятам ті маєтности, які вже вони вспіли захопити від православної церкви. Таке було з церковними маєтностями в литовськім княжестві. Вони належали перше до Київо-печерської Лаври. Забрав їх польський король і віддав митрополитови Потїєви.
По смерти митр. Потїя Плетенецький, користаючи з побуту козаків на Литві, відібрав маєтности для Лаври й не віддав їх, не зважаючи на те, що митр. Рутський виграв ті маєтности в процесї.
Плетенецький заходив ся щиро, щоб по упадку острозької школи зробити Київо-печерську Лавру осередком української науки й культури. Він купив стратинську друкарню по епископі Ґедеонї Балабанї, перевіз її до Київа й розширив. Далї в Радомишлї заложив фабрику паперу та власну ґісерню. Крім того він заснував при манастирі кружок учених, до якого увійшли Копистинський, Тарас Земка, Павло Беринда, Лаврентій Зизанїй, а потім Йов Борецький. Се були по найбільшій части Галичане. Взяли ся серіозно за видавництво нових книжок. Щоб зібрати фонди на ті великі дїла, Плетенецький зачав заводити ощадности в монашім життю. Зате монахи повстали проти нього, та Плетенецький здавив сей бунт і таки поставив на своїм.
В 1615 р. 14 жовтня жінка мозирського маршалка Степана Лозки Гальшка Гулевичівна записала свої маєтности, як у Київі, так і в околицї на ріжні релїґійно-просвітні й культурні цїли для православних. Екзекутором сього запису іменувала та ввела в посїданнє Ісаію Кутинського й ще инших черцїв.
На сїй підставі заснувало ся зараз найблизшого року брацтво, до якого вписав ся Петро Сагайдачний з цїлим козацьким військом.
Сим на око малозначним актом заявило козацтво перед світом, що воно стоїть в злуцї з православною церквою і стоїть за її інтересами.
Підготовленнє до такої злуки розпочало ся тодї, як Сагайдачний виступив уперве на історичну арену.
До того часу до православної церкви належала українська шляхта й міщанство. Між тими клясами яко маючими й поспільством і козацтвом був суспільно-економічний антаґонїзм. І саме тепер на ґрунтї віри злучила церква ті два елєменти й вони творять відтепер православно-національний
