щоб від того Сагайдачний звав ся Конашевич, бо повинен звати ся-б Кононовичем. Та коли вже вигребти Конона, то слїд би сказати, як він називав ся, бо тодїшня шляхта не вдоволяла ся своїм хресним іменем, а дорожила своїми прадїдними назвищами з додатком „придатків“, якими відріжняли ся від себе поодинокі шляхетські роди. За такий „придомок“ не можна уважати слова „Конашевич“, бо в цїлій Самбірщинї, де дрібної шляхти найбільше, — Конашевичів нема. Зрештою сам придомок без назвища немислимий.
Один з мемуаристів хотинської війни говорить, що Конашевич своїм шляхецтвом не хвалив ся.
Та коли поміркуєш, що в тих часах, коли-то людина зачинала ся від шляхтича, така скромність немислима, й коли Сагайдачний навіть шляхетського назвища не зраджував, то очевидно, що такого назвища він не мав і шляхтичем не був. Я провірив, що у шляхетськім селї Кульчицях під Самбором є присїлок, замешканий хлопами. Є тут рід Кінашів. В давнину вони певно звались Конашами або Кунашами. Цїла Самбірщина була колись королївщиною. В королївщинах жилось хлопам далеко краще нїж хлопам — панським підданим. Королївські підданцї відробляли небагато панщини і служили у війську, т. зв. лановому.
З такого то хлопчика Петра Конаша, коли попав у школу, легко було зробити Конашевича.
А що він, заки дістав ся в острозьку школу, мусїв вчити ся у якійсь народнїй церковній школї, се хиба що певне.
До речі буде сказати, що Сагайдачним прозвали Конашевича вже на Сїчи, либонь від того, що добре стріляв з лука. За тим промовляє одна старинна гравюра, де представлено Конашевича на конї з сагайдаком на плечах, повним стріл.
В тім часї, як Сагайдачний прийшов до Острога, — острозька школа стояла дуже високо. Острог був під той час осередком просвіти й культури на цїлу Україну. Тут розвивав ся Острозький кружок учених Українцїв. Між ними були Герасим і Мелетій Смотрицькі. Обидва вони управляли острозькою школою. Жив тут тодї Демян Наливайко, духовник кн. Константина Острозького, великий оборонець православної церкви.
Під проводом таких учителїв діставав освіту Конашевич „час немалий“, як впевняє Сакович. Вони вміли впоїти в його серце сильну любов до рідної православної церкви.
