— Тут є й якесь людське житло, — сказав він, — поспішаймо.
Балка виринала щораз виразніше. Коли приїхали над самий її беріг, помітили, що з-під скелі випливало джерело чистої води. Коні подалися відразу туди й нахилилися до зимної води. Обидва почали їх насилу відривати від води.
— Ще б до нашого лиха треба, щоб нам і коні послабли.
— Я захопив у мішок трохи ячменю для коней.
— Давай його коням, хай поїдять трохи. Тоді вже можна буде пустити їх до води.
Остап повязав мішечки з ячменем коням на голови, а тоді й сам напився води.
— Нам би, тату, попоїсти треба.
— Треба, та не з наших припасів. Заховаємо сухарі та кашу на чорну годину. А як тут є людське житло, то за гроші дістанемо харчів.
Коні напилися і подорожні пустилися вниз балки, ведучи коні за поводи. Ішли туди, звідкіля доходив до них чад диму. Надибали щось, чи хату, чи землянку, бо половина тієї садиби ховалася під високою скелею. З димаря виходив грубими клубами густий дим, а ізсередини заходили сюди пахощі печеного мяса. З недалекої гущавини чути
