— Ти добре відгадав, — відповів Заруба і розказав йому всю свою пригоду…
— Яке твоє щастя, що ти до Січі не доїхав! Був би ти там так довго, доки не прийшло б письмо-наказ від губернатора, щоб бунтаря Зарубу Ничипора, як на Січі зявиться, впіймати й передати до московського ретраншаменту[1], а звідтіля відставити до Глухова. Тоді б краще тобі на світ не родитись. Ти кажеш, що сина твого піймали і в Петербург повезли. А цей парубок, що з тобою, хто він?
— Це дуже складна історія. Я опісля тобі розповім. А ти думаєш, що старшина допустила б, щоб мене, старого січового товариша самарського куреня, видати ворогам на муки?
Струк задумався.
— Наша старшина годить тепер Москві. За те зазнає від Москви різних ласк, ось, нпр., що не дає козацтву вибирати за козацьким законом щороку старшину, а урядує вже кілька років. Коли б не те, то товариство давно б її прогнало… А московські агенти поширюють між козацтвом чутки, що це старшина до вибору не допускає. Це давні московські способи, — все і всюди заводити сварку між старшиною й козацтвом. Це все на те, щоб нас знищити. Гетьманщину вже Москва проковтнула, тепер на Запорожжя час…
- ↑ ретраншамент, французьке слово — шанець, рів для захисту від ворожого нападу, укріплене місце.
