осілим на своїй землі, тоді нелегко буде Москві такий край поневолити. Отоді давай цю одноцілу землю діравити, латати оселями чужими, які певно не підуть із нами проти Москви, а будуть помагати Москві нас приборкувати. Москва ж їм дала землю й помогла розростись, а не ми. Ми тепер Москві непотрібні. При нашій помочі, нашою кровю загорнула такі простори землі під своє панування, приборкала турка і татарина, на що їй нас тепер?
Струк замовк, а потім додав.
— Одним із випробованих Москвою засобів ослабити й побороти нас, це юдити і цькувати козацтво проти старшин. Робить вона те саме й тепер.
— Як мені Господь поможе визволити сина, я пошукаю собі десь таку безпечну закутину, куди московське око не сягає, там збиратиму покривджених сміливців і ходитиму скрізь по запорозьких землях загонами та нищити всі московські станиці, постої й посілості тих балканських зайдів. Може це їх відсташить, що не будуть до нас пхатися. Хай їх Москва забирає над Волгу. У нас далі дійде до того, що москаль краще поводитися буде з жидом, ніж з нами…
Заки Струк на це відповів — почало світати. Давні товариші розійшлися.
