царська установа, що все мусить знати, скрізь свій ніс устромити, все чути, що люди говорять, все бачити і про все, що дізнаються, доносити своїй владі. А коли б вона щось довідалася про високих урядовців, міністрів, генералів, то навіть про це має повідомити світлішого[1], а він із усім цим просто до цариці. Ось що таке поліція. Її стерегтися треба, як чорта або чуми…
— То їх тут певно дуже багато! — докинув Заруба.
— На кожному кроці. Вони в мундурах, або й так. Переодягаються за міщан, за купців, за ремісників, як їм треба, ходять скрізь, хрищений нарід спокушують, мов ті діяволи, тягнуть за язик, щоб хто з чим вибалакався, пишуть доноси, арештують, мучать, під шибеницю виводять, або на Сибір.
— А хто ж підглядає та підслухує тих усіх великих панів, тих міністрів, як ти кажеш?
— Теж поліція. Все — поліція. Поліція в Московщині — це те саме, що хребет та кості в коня. Без них кінь не міг би на ногах стояти та козака на собі носити. Тут собі люди потихоньки жартують, що поліція думає за саму царицю, і колись і її на Сибір виправить…
Перейшли з кіньми на нову кватиру. Заруба присів кінець стола й задумався. Потім ударив руками по столі й сказав:
- ↑ „світліший” — так казав себе називати Патьомкін, коли став фельдмаршалом (по нашому — найясніший).
