Апартаменти містера Піквіка містилися на Госвелській вулиці і, дарма що дуже невеликі, були не лише зразком вигідности та охайности, а й надзвичайно пасували до його звичок і сприяли задоволенню найяскравішої риси його вдачі — спостережливости.
Кабінет був на першому поверсі, спальня — на другому, і обидва виходили на вулицю. Отже, чи то містер Піквік сидів коло столу в своїй робочій кімнаті, чи то стояв перед трюмом у почивальні, він завжди мав змогу спостерігати натуру людську в усіх численних проявах її існування, що даються бачити в такому велелюдному місці, як вулиця. Кватировласниця його, місіс Бардл, єдина спадкоємиця покійного митного урядовця, була симпатична жінка, клопітна й дуже приємна на вигляд. Її природний хист до куховарства завдяки довгій практиці розвинувся у видатний талант. Іншими мешканцями в помешканні були доросла людина й маленький хлопчик. Перший — її пожилець, другий — виріб пані Бардл. Дорослий завжди приходив додому рівно на десяту вечора і рівно о десятій вечора вміщався в малесеньке французьке ліжко. Спортивні справи хлопця переводились виключно по дворах та ринвах сусідніх будинків. Скрізь панували чепурність та спокій, і воля містера Піквіка була для всіх закон.
Кожному, обізнаному з хатніми розпорядками й надзвичайною врівноваженістю містера Піквіка, поведінка
