— Містріс Пот теж їде, — були перші слова, що ними він привітав свого лідера.
— Правда? — перепитав містер Піквік.
— В костюмі Аполлона. Та тільки Пот заперечує проти туніки.
— А я переберуся бандитом, — перебив містер Тапмен.
— Ким? — стрепенувся містер Піквік.
— Бандитом, — повторив містер Тапмен.
— Але ви ж не маєте наміру, містер Тапмене, — сказав містер Піквік, пильно дивлячись на свого друга, — ви ж не маєте наміру вбратись у зелену оксамитову куцину з талією в два пальці?
— Навпаки, маю намір, — задерикувато відповів містер Тапмен. — А чому б ні, сер?
— Тому, сер, — почав уже хвилюватись містер Піквік, — що ви занадто старі, сер.
— Занадто старий! — вигукнув містер Тапмен.
— А якщо вам потрібні ще інші причини, маєте: ви занадто тілистий, сер.
— Сер, — сказав містер Тапмен, і його обличчя побагряніло, — це вже образа, сер.
— Сер, — тим же тоном одмовив містер Піквік. — Бачити вас в убранні бандита, в зеленій оксамитовій купині з дводюймовою талією буде для мене образа, вдвоє більша.
— Сер, — сказав містер Тапмен, — ви — грубіян.
— Ви самі грубіян, — відповів містер Піквік.
Містер Тапмен ступив крок чи два наперед і обміряв містера Піквіка поглядом. Містер Піквік повернув цей погляд, та ще й загострив його, пропустивши крізь скло окулярів. Містер Снодграс і містер Вінкл закам'яніли, дивлячись на цю сцену.
— Сер, — по короткій павзі сказав містер Тапмен низьким глухим голосом, — ви назвали мене старим.
— Назвав, — ствердив містер Піквік.
— І тілистим.
— І повторюю свої слова.
— І грубіяном.
— Бо ви і єсть грубіян.
Сталася жахна мовчанка.