За кілька хвилин у кімнату ввійшов містер Додсон, показний, огрядний джентлмен з суворим виглядом і грімким голосом, і розмова знялася.
— Це містер Піквік, — одрекомендував містер Фог.
— А, ви — винуватець у справі Бардл і Піквік, сер? — спитав містер Додсон.
— Так, це я, сер, — одповів містер Піквік.
— Гаразд, сер, — сказав Додсон, — що ж ви пропонуєте?
— О! — промовив містер Фог, вкладаючи руки в кишені штанів і відкидаючись на спинку крісла, — що саме ви пропонуєте, містер Піквік?
— Тихо, Фоге, — спинив його Додсон, — нехай містер Піквік одповість мені, що має він сказати.
— Я прийшов сюди, джентлмени, — промовив містер Піквік, цілком спокійно поглядаючи на обох компаньйонів, — я прийшов сюди висловити здивування, викликане в мене вашим листом, і спитати у вас про причини позову.
— Причини… — почав був Фог.
— Містер Фог, — перебив йому мову Додсон, — я буду говорити.
— Вибачте, містер Додсон, — перепросив Фог.
— Щодо причин, сер, — сказав Додсон тоном проповідача, — то вам треба спитати про це ваше сумління й ваші почуття. Ми керуємося, сер, виключно свідченнями нашої клієнтки. Ці свідчення, сер, можуть бути правдиві, а можуть бути й неправдиві, сер. Вони можуть бути імовірні і неймовірні. Та незалежно від того, чи правдиві та ймовірні її свідчення, я мушу сказати, сер, що підстави нашого позову міцні й непохитні. Ви або жертва непорозуміння, або дійсно ошуканець. Але якби ви спитали мене, сер, як юриста і як чесну людину, про вашу поведінку, я не вагаючись сказав би, що маю цілком певну і єдину думку з приводу цього.
Тут Додсон випростався з виглядом покривдженої невинности й глянув на Фога, що засунув свої руки ще глибше в кишені і, поважно хитнувши головою, тоном цілковитої згоди промовив: „Безперечно!“
— Тоді, сер, — сказав містер Піквік з виразом муки на обличчі, — дозвольте мені запевнити вас, що я — жертва непорозуміння.
