Зголоднілий Джінкс зідхнув, немов переконався, що дійсно сміятись нема з чого, і, діставши наказа занотувати свідчення леді, сів і почав записувати.
— Цей Піквік — головний заводець, скільки я розумію? — зрезюмував суддя, коли свідчення було записано.
— Так, — ствердила леді.
— А другий бунтівник… як його ім'я, Джінксе?
— Тапмен, сер.
— Другий — то Тапмен?
— Так.
— А другий дуеліст, ви кажете, зник, мадам?
— Зник, — трохи закашлялась леді.
— Добре. Ці два шибайголови, очевидно, приїхали з Лондону, щоб зводити підданців його величности. Вони думають, що на такому віддаленні від столиці десниця правосуддя не діє. Ми їм покажемо, як вона не діє. Заготуйте ордери на арешти, Джінксе. Мазле!
— Тут, ваша ясновельможність.
— Грамер унизу?
— Так, ваша ясновельможність.
— Пришліть його нагору.
Підлесливий Мазл ретирувався й зараз же повернувся в супроводі літнього джентлмена в ботфортах. Головними ознаками його були: ніс у формі пляшки, хрипкий голос, тютюнового кольору сурдут і блудні очі.
— Грамере! — сказав суддя.
— Я, ваша яс-ожність.
— В місті тепер спокійно?
— Цілком, ваша яс-ожність. Населення заспокоїлось, хлопці пішли грати в крикет.
— Діяти можна тільки рішучими засобами, Грамере, — переконаним тоном промовив суддя. — Якби не вважали на урядовців його величности, у нас безперестанку був би заколот. Коли цивільна влада не може захистити вікна, Грамере, військові сили мусять захищати цивільну владу… і вікна теж. Це, здається, одна з підвалин конституції, містер Джінкс?
— Так точно, сер, — ствердив Джінкс. Чудово, — сказав суддя, підписуючи ордери. — Грамере, ви приведете цих осіб до мене сьогодні ж по обіді.