— Містер Фанкі, докторе Снабіне, — відповів повірений.
— Фанкі, Фанкі, — повторив доктор. — Ніколи не чув такого імени передніш. Він, певно, дуже молода людина?
— Так, дуже молода, — ствердив Перкер. — Він уперше виступив тільки цими днями. Дозвольте… зараз скажу… він у корпорації всього вісім років.
— А, я так і гадав, — промовив доктор тоном, яким дорослі звичайно говорять за безпорадних немовлят. — Містер Малярд, пошліть по містера… містера…
— Фанкі, Голборн Каврт, в Грейс Іні, — допоміг Перкер.
— Містера Фанкі й перекажіть йому, що я буду дуже радий бачити його в себе.
Містер Малярд подавсь виконувати доручення, а Снабін знову заглибився в метикування й метикував, аж доки не прийшов містер Фанкі.
Молодий як юриста, містер Фанкі іншими сторонами був цілком доросла людина. Він дуже нервувався й навіть трохи заїкався з хвилювання.
— Я не мав приємности бачити вас передніш, містер Фанкі, — сказав доктор Снабін поблажливим тоном.
Містер Фанкі вклонився. Щодо нього, то він мав приємність бачити доктора, і протягом восьми з чвертю років заздрив йому.
— Ви, здається, виступаєте разом зі мною в цій справі, — промовив доктор.
Був би містер Фанкі заможніший, він послав би по свого клерка довідатись, чи й дійсно він виступає. Був би він розумніший, приклав би пальця до лоба і удав, що пригадує, чи єсть таке діло серед багатьох доручених йому справ. Та був він незаможний і нерозумний і тому тільки почервонів і вклонився.
— Ви знайомі з документами, містер Фанкі? — спитав доктор.
Тут знову таки містерові Фанкі слід було сказати, що він забув усі деталі справи; але він сумлінно протягом двох місяців тільки й робив, що читав ці документи, і на запитання ще більше почервонів і ще раз уклонився.
