Перейти до вмісту

Сторінка:Чарлз Діккенс. Посмертні записки Піквікського клубу. 1929.pdf/319

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

— Він залишає ліки там, де їх і не потребують.

Містер Вінкл зніяковів, а Боб і його приятель зайшлися сміхом.

— Не втямите? — сказав Боб. — А справа дуже проста. Він підходить до будинку, дзвонить, мовчки передає пакунок служникові й відходить. Слуга несе пакунок до їдальні. Пан розгортає його й читає рецепта: „Мікстуру вживати перед сном… пігулки — як і передніш… полоскання — як завжди… порошки… Сойєр наступник Нокморфа. Готує сумнівно і вчасно…“ і таке інше. Потім він показує це дружині… Та й собі читає… Далі пакунок переходить до слуг… І ті читають… принаймні адресу. Завтра хлопець дзвонить знову. „Вибачте — непорозуміння… стільки роботи! розносиш силу пакунків… містер Сойєр перепрошує“. Тепер вони знають уже моє ім'я, а це, любий мій, головне в нашій медичній практиці. Але запевняю вас, це — найвтішніша річ у світі. Одна пляшка обійшла в такий спосіб уже половину Брістоля.

— Тепер я розумію, — сказав містер Вінкл. — Що то за прегарна ідея!

— О, у нас із Беном єсть ще з десяток не гірших ідей, — вихвалявся Боб. — Ліхтарникові ми плотимо вісімнадцять пенсів щотижня, а він за це, кожен раз як проходить повз мої двері, хвилин десять безперестанку смикає дзвоника. А мій хлопець завжди вдирається до церкви перед самим псалмом і, прибравши розгубленого та переляканого вигляду, викликає мене. На той час вірні не мають ніякої роботи і, звичайно, звертають увагу на всяку дрібницю. „О, хтось захворів“, думає кожен, „викликають Сойєра, наступника Нокморфа. Величезна практика в цього хлопця“.

Розкривши деякі медичні тайни, містер Боб Сойєр і його друг Бен одкинулись на спинки своїх крісел і оглушливо засміялися.

Коли цей сміх дав невелике полєгшення їхнім серцям, ущерть повним веселощів, розмова перейшла на інші теми й безпосередньо зацікавила й містера Вінкля.

— Любий мій друже, — сказав Бен, скориставшися з відсутности Бена, що пішов продати декілька згаданих