— Баланса, сер, складено так, що до нього не причепишся, — відповів Пел, зрозумівши алегорію слів містера Велера.
Містер Велер задоволено кивнув головою і, показуючи на свого друга Джорджа, спитав:
— А коли ви роздягнете його?
— Він стоїть третій у спискові, — сказав містер Пел, — я думаю, за півгодини дійде і йому ряд. Мій клерк повідомить нас, коли треба буде його до суду.
Містер Велер, захоплений талантами аторнея, озирнув його з голови до п'ят і почтиво спитав:
— А чого б нам випити, сер?
— А! ви вельми люб'язні, сер, — відповів містер Пел. — Та тільки, слово чести, я не звик до… час ще дуже ранній, я майже що… Ну, то нехай вже тоді принесуть мені пенсів на три рому.
Служниця, що передбачала цей наказ, зараз же поставила перед містером Пелем повну склянку й ретирувалася.
— Джентлмени, — проголосив містер Пел, роздивляючись довкола. — За успіх вашого друга! Я не люблю величатися, джентлмени; це — проти моїх правил; але я повинен сказати, що якби вашому приятелеві не пощастило потрапити до рук такого… Ні, я вже краще мовчатиму. На добре здоров'я пивши, джентлмени!
Одним духом спорожнивши свою склянку, містер Пел облизав губи й поблажливо глянув на гурт фурманів, що, очевидячки, вбачали в ньому мало не божество.
— Ну, на чому ж ми спинилися? — спитав правний юриста. — Про що я казав, джентлмени?
— Ви, здається, зауважили, що не заперечували б проти другої склянки, сер? — з серйозним виглядом підказав містер Велер.
— Ха-ха-ха! — засміявся Пел. — Здорово сказано, здорово. Фахівець з вас, бачу, гарний. Такого раннього часу, мабуть, воно занадто… Ну, та вже нехай буде так, як ви казали, дорогий сер! Гм!
Цей останній звук було солідне, повне самоповаги покашлювання, і ним містер Пел хотів відзначити, що вважає за недоречне виявлений деким із слухачів нахил до веселощів.
