Містер Піквік був занадто зворушений відданістю Сема, щоб дорікати йому за похапливий рішенець замкнути себе на невизначений час у в'язниці для винуватців. Єдіне, чого він категорично допоминався, було ім'я Семового кредитора, але містер Велер не менш категорично відмовився його назвати.
— Е, ні до чого, сер, — знову й знову казав Сем. — Він — уредна, зліслива, мстива людина, з таким жорстоким серцем, що його нічим зм'якшити не можна.
— Але слухайте бо, Семі, — намагався переконати його містер Піквік, — сума така невеличка — і сплатити її дуже легко. Коли вже ви поклали будь що будь залишатись у мене, то було б куди зручніш, якби ви мали право виходити поза ці мури.
— Ні, сер, — рішучим тоном одповів містер Велер, — цього я не хочу й не можу зробити.
— Зробити що, Семе?
— Не хочу гнутися перед моїм безсердним ворогом і просити в нього милости.
— Ну, яка ж то милість — узяти від вас свої ж гроші, Семі?
— Не взяти гроші, а сплатити їх, ось що я вважаю за милість, сер, — сказав Сем, — і на таку милість він не заслуговує.
