— А цього, містер Велер, підробити вже не можна, — Джоб показав на свої щоки і, закасавши рукав, виніс на явність руку, що, здавалося, мусила переламатися од першого дотику — так мало було на ній м'язів.
— Що ви робили з собою? — жахнувся Сем.
— Нічого.
— Нічого? — повторив Сем.
— Оце вже кілька тижнів, як я нічого не роблю і майже стільки ж п'ю та їм.
Сем скинув оком на обличчя містера Тротера та на його нужденну постать і, зрозумівши все, схопив його за руку й потяг за собою.
— Куди ви йдете, містер Велере? — спитав Джоб, надаремно силкуючись визволитися з потужних рук свого колишнього ворога.
— Ходім! — одповів Сем. — Ходім! — Не вшанувавши його дальшими поясненнями, містер Велер приставив Джоба до буфету й звелів подати кухоль портеру.
— А тепер, — мовив Сем, — пийте! Пийте до останньої краплі і, як вип'єте, перекиньте кухоль, щоб я бачив, що там нічого не лишається.
— Але, любий містер Велер, — протестував Джоб.
— Мерщій! — владним тоном сказав Сем.
— Ну, як ви тепер почуваєте себе? — звідався Сем, коли кухоль було спорожнено, — Краще?
— О, краще! куди краще!
— Я думаю, — авторитетно ствердив Сем. — Це подібно до того, як виповняють газом бальон. Я на голе око бачу, як ви гладшаєте. Що ви сказали б про другу чарку такого ж розміру?
— Спасибі, більше не треба. Дуже вам вдячний, сер, — сказав Джоб.
— Ну, а чогонебудь печеного?
— Дякувати вашому ласкавому панові, сер, ми мали сьогодні баранину з картоплею й з підлевою.
— Як! оце він встиг уже подбати й про вас? — згукнув Сем.
— Так, встиг, сер, — одповів Джоб. — Більше того, містер Велер! Мій пан був занедужав, так він дістав
