Ця сторінка вичитана
— Дуже можливо, — одповів містер Піквік.
— Адресу ви знаєте?
— Мейнорська ферма, Дінглі-Дел, — сказав містер Піквік, глянувши в свою записну книжку.
— Правильно, — погодився старий джентлмен. — Майте на увазі, що менше, ніж за тиждень, я вас не випущу, але покажу все, на що слід подивитися. Коли вже ви хочете пожити на селі, приїздіть до мене. Матимете села досхочу. Джо! Клятий хлопець знову спить. Джо, поможи Томові запрягти коні.
Коні запрягли; фурман сів на своє місце; гладкий хлопець — на своє; ще останні привітання — і ландо покотило. Піквікці обернулись, щоб ще раз глянути на нього. Сонце сідало і, кидаючи своє проміння на їхніх нових знайомих, освітило й постать гладкого хлопця. Голова йому звисла на груди, і він знову заснув.
