— Увійдіть! — озвався чоловічий голос, коли Сем постукав у двері.
Ступивши в кімнату, Сем оддав свій найкращий поклін і опинився перед леді і джентлменом, що сиділи за сніданком. Поставивши чоботи коло ніг джентлмена, а черевики — коло ніг леді, Сем ще раз уклонився і позадкував до дверей.
— Чистильнику! — покликав джентлмен.
— Сер! — відповів Сем, причиняючи двері й тримаючись за ручку.
— Знаєтє ви, де у вас той… як його… юридична консультація?
— Так, сер.
— А де?
— Коло собору святого Павла, сер. Низенькі ворота ліворуч. З одного боку — книгарня, а з другого — готель, а посередині два швайцари в'язнуть з своїми дозволами, наче комісіонери які.
— В'язнуть з дозволами?
— Дозволи на одруження, — пояснив Сем. — Два молодці в білих фартушинах. Скидають капелюші, як тільки вступиш: „Дозвола, сер, дозвола?“
— Навіщо ж вони це роблять?
— Роблять! Вони обдурюють, сер. Та це ще не найгірше, ні! Вони втовкмачують старим у голови таке, що їм ніколи й на думку не спало б. Мій батько, сер, був фурман. Він був удівець і гладкий незвичайно. Його пані померла й заповіла йому чотириста фунтів. Ну, ясна річ, пішов він до консультації — побачити фахівця й спитати, куди примістити гроші. Причепурився: ботфорти, в петельці квіти, модний капелюш, зелена краватка. Справжній джентлмен. Проходить під ворітьми, наближається до нього той комісіонер, скидає капелюша: — Дозвола, сер, дозвола? — Що то за дозвіл? — питається батько. — Дозвіл на одруження. — Туди ік бісу, каже батько, — та я й не думав за нього. — А я гадав, вам потрібний дозвіл. — Батько поміркував трохи й каже: — Ні, каже, я надто старий і до того ж занадто гладкий. — Нічого подібного, сер, — заперечує той. — Ви думаєте? — питає батько. — Певний, — відповідає той, — минулого понеділка ми одружили джентлмена
