Сторінка:Чарівна флейта (1956).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
Папагено. Я знепритомнів, помер я.
Жрець. Вставай же і будь чоловіком врешті.
Папагено. Та хіба треба катувать мене усіма муками і страхіттям щоб скласти думку, який там чоловік із мене? Коли вже боги шлють мені ту Папагену, то нехай би дали мені її без жаху іспитання.
Жрець. Та після довгого чекання завжди приємніша розрада. Ну, швидше за мною /Надягає йому на голову покривало і веде до виходу./
Папагено. Із нескінченними мандрівками цими звідки вже візьметься бажання кохать! /виходять./
        Сад. З одного боку альтанка з троянд і інших квітів, де спить Паміна. Місячний промінь освітлює їй обличчя. На передньому плані дернова лава.
        Моностатос входить і сідає на лаву. Після короткої паузи помічає Паміну.
Моностатос. Ах! Так ось вона, ця пихата дівчина! Тихше, щоб не збудити. Через вперту цю красуню мене ще трохи й покалічили б киями! Добре, що пан сьогодні те лагідний був. /Дивиться на Паміну/. Ах, лиш зирнеш на неї, в тобі бушує вся кров, наливаються всі нерви... Нема повітря... Та де ж тут якийсь-то злочин? /Озирається/. Людей нема, сміливіш! Як тоді не пощастило, пощастить хоч тепер. Уф! Ну ж ' і спека! /Обмахується обома руками/. Я весь палаю! Хоч би принаймні дістать розраду, дивлячись на красу моєї люби.

№ 13. Арія

        Люд увесь на світі знає
        Всякі ніжні почуття.
        Лиш для мене їх немає,
        Бо негарний надто я,
        У мені ж б'є серце кров'ю