Ця сторінка вичитана
- Папагено. Я знепритомнів, помер я.
- Жрець. Вставай же і будь чоловіком врешті.
- Папагено. Та хіба треба катувать мене усіма муками і страхіттям щоб скласти думку, який там чоловік із мене? Коли вже боги шлють мені ту Папагену, то нехай би дали мені її без жаху іспитання.
- Жрець. Та після довгого чекання завжди приємніша розрада. Ну, швидше за мною /Надягає йому на голову покривало і веде до виходу./
- Папагено. Із нескінченними мандрівками цими звідки вже візьметься бажання кохать! /виходять./
- Сад. З одного боку альтанка з троянд і інших квітів, де спить Паміна. Місячний промінь освітлює їй обличчя. На передньому плані дернова лава.
- Моностатос входить і сідає на лаву. Після короткої паузи помічає Паміну.
- Моностатос. Ах! Так ось вона, ця пихата дівчина! Тихше, щоб не збудити. Через вперту цю красуню мене ще трохи й покалічили б киями! Добре, що пан сьогодні те лагідний був. /Дивиться на Паміну/. Ах, лиш зирнеш на неї, в тобі бушує вся кров, наливаються всі нерви... Нема повітря... Та де ж тут якийсь-то злочин? /Озирається/. Людей нема, сміливіш! Як тоді не пощастило, пощастить хоч тепер. Уф! Ну ж ' і спека! /Обмахується обома руками/. Я весь палаю! Хоч би принаймні дістать розраду, дивлячись на красу моєї люби.
№ 13. Арія
- Люд увесь на світі знає
- Всякі ніжні почуття.
- Лиш для мене їх немає,
- Бо негарний надто я,
- У мені ж б'є серце кров'ю