Ця сторінка ще не вичитана
- Друга. Не пий забагато! /виходить сміючись/. Папагено гримасами виявляє страждання. Таміно стоїть незрушно, поринувши в споглядання портрета/.
№ 3. Арія.
- Таміно. Лице небесне чарівне,
- Як громом, вразило мене
- І чую, всім своїм єством
- Схиляюсь перед божеством.
- Не знаю, звідки почалося,
- Та в грудях все вогнем взялося.
- То, може, взнав кохання я?
- Так, так, кохання - це чуття.
- О якби стрінутися з нею!
- О як назвать її своєю!
- Я став би, став би... що робить тоді б я став?
- Став обіймать, щастя повний,
- її я в пристрасті любовній,
- Вона була б навік моя.
- Перша. Юначе гарний! Цариця слухала тебе.
- Друга. І дивилась на зворушений вираз обличчя твого.
- Третя. Тобі відкрито тепер до щастя шлях.
- Перша. Коли в нього стільки ж відваги, рекла цариця, скільки краси, то він порятує, певна річ, мою доню.
- Таміно. Врятувать? Але від чого?
- Друга. Прекрасну ту царівну, єдину утіху й радість матері її
- нахабно й нагло викрав недостойний злочинець. Таміно. Боже! Як це лихо сталось?
