і кінчаючи окремими планетами. Таким чином для Арістотеля світ був двоїстий: з одного боку був «підлунний світ» — наша земля, шо складалася з мінливих та нетрівалих елементів, і з другого боку були небеса, що складалися з особливого невідомого нам елементу, нерухомого, незмінного, вічного. Небо і земля — ось два полюси, довкола яких оберталась думка Арістотеля. Цей поділ всього світу на дві частині був надзвичайно характерний для всієї старо-грецької думки: до нього нахилялися ще попередники Арістотеля, про нього говорили Пітагор та його учні.
Ця подвійність всесвіту виявлялася ще в цілій низці фактів. Рух небесних тіл не міг бути таким, як рух тіл земних, бо ж незмінні, вічні, досконалі небесні тіла могли рухатися тільки вічним рухом. Але якими шляхами? — Як що уявно провести просту лінію й продовжти її в обидва боки неозначено далеко, то виявиться, що вона повинна перетинати небесну сферу в двох точках; отут наша проста й мусить закінчитися. Справді, бо ж поза небесною сферою немає й неможе бути простору. Отже, усяка пряма має кінець; звідси античні мислителі вивели, що рух небесних світил не може бути прямолінійний. Забуваючи про можливість коливального руху, вони стояли на тім, що рух по конечній простій лінії не може продовжуватися вічно; а коли так, то небесні тіла, які є у вічному русі, не можуть рухатися прямолінійно, і одиноким шляхом, що їм личить, є шлях коловоротний. Тільки одно коло є якась досконала крива, що завжди лишається подібною до себе самої, яка сама себе замикає; саме через це небесні тіла повинні рухатися по колах. Оцей принціп, введений ще Пітагором, став підвалиною всієї грецької астрономії, він ще більш підкреслив подвійність всесвіту. Тут, на землі, можуть виникати і закінчуватися ріжні рухи, — і коловоротні, і простими (прямими) шляхами; там, на небі, рухи не можуть ні виникати, не закінчуватися, і шляхи можуть бути лише коловоротні.
Небесна сфера, що обмежує світ, обертається протягом доби рівномірним рухом довколо своєї вісі; остання проходить через землю, що лежить в центрі її та навколо якої протягом року обертається сонце і протягом инших промежків часу — ріжні планети. Земля, таким чином, перебуває нерухомо в центрі всесвіту. Це положення Арістотель і його наступники доводили цілою низкою аргументів. Тут були докази і чисто логичні, і механичні, і, нарешті, докази чисто геометричного характеру. Багато з них ми тепер навіть не розуміємо, остільки слабою здається нам їх основа. Проте були аргументи, шо мають більш дійсний характер та які можна було знести лише через декілька століть. Як що б земля рухалася навколо сонця, то протягом року зорі ближчі до нас змінювали б своє положення відносно до зір дальших. — Це зміна місця такого ж порядку, як і та, шо її кожний з нас може спостерегти, дивлючись у вікно потягу, котрий є в рухові: ближчі предмети, напр., дерева посуваються відносно
