джує його, иноді плентається за ним. В середні віки світогляд ледве встигав за успіхами астрономичних спостережень, але після ідейної революції Коперника сталося протилежне: світогляд сягнув далеко за ті межі, що їх покладав досвід.
Від часу, коли з'явилася книга Коперника, пройшло понад чотиріста років, що є сповнені безперестанньою працею багатьох поколінь вчених. Ці довгі роки відзначені найвищими успіхами точного знання. Ньютон, що відкрив закон, який керує рухом небесних тіл, Лаплас, що заснував небесну механіку, Гершель, який довів, що сонце рухається відносно до зір, блискучі успіхи спектрального аналізу, що виявили єдність складу всесвіту, здобутки в обсягу зоряної астрономії і т. д., — все це виросло на грунті ідей Коперника, і кожне нове відкриття, кожний дальший крок точної науки був лише тріумфом великого польського астронома. Все це виросло на фундаменті коперниканства... але сам фундамент, — чи не був він протягом цих століть змінений та перебудований? Таке запитання здається на перший погляд незрозумілим: як можна у 20 віці говорити про нерухомість землі, про ідеї Арістотеля та Птолемея, чи не здаватиметься, що це запитання зробив якийсь схоластик, що устав з гробу?
Проте, це так: в сучасний мент провадиться повне перебудування усього того фундаменту, що на ньому побудована уся сучасна точна наука. З сучасного погляду питання про те, чи рухається сонце довкола землі, чи земля довкола сонця — не має рації. Всілякий рух — чи по простій линії, чи коловоротний, є лише відносний рух: цілком однаково, чи ми вважатимемо, що земля є нерухомою, а зорі обертаються довкола її протягом доби, чи, навпаки, будемо рахувати, що зорі є нерухомі, а земля рухається протягом доби довкола своє: в і с и. — усе залежить від нашої точки зору. Механіка не дає нам переваги шо до вибору між двома цими точками зору. Усе залежить від вашого бажання та від нашої зручности. Хочете, вважайте землю нерухомою, хочете рахуйте нерухомими зорі. Чи не визначає це, шо ми вертаємося до Арістотеля? Звичайно, шо ні. Коперника не знесено, його тільки перейдено. Ідеї Ейнштейна[1], творця сучасної механіки, складають ніби кінцеве звено того розвитку, що на початку його стоять колоси античної науки. Арістотель, Коперник та Ейнштейн — ось три звена тієї тріади, що її можна намітити в історії розвитку світогляду.
Коли механіка не дозволяє нам зробити вибір між двома точками зору, то астрономія точно вказує на одну з них. Механіка дозволяє нам ввести фіктивні епіцікли Птолемея і всю його складну систему, але з астрономичної точки зору це буде недоцільним. Обрахунок планетного руху по схемі Птолемея є надто важкий. Він обтяжує силою непотрібної роботи, в той час як схема Коперника залишається простою, ясною та зручною,
- ↑ Див. статтю проф. Желехівського у ч. 1 нашого місячника.
