Місяці травень–червень були добою надзвичайного піднесення тієї хвилі реакції, яка охопила Європу ще наприкінці 1922 р. і знаменувалася тоді зміною поміркованих кабінетів у Німеччині й Англії низкою монархичних виступів по ріжних країнах та, нарешті, державним переворотом в Італії. Події останніх двох місяців пішли значно далі в зміцненні цієї хвилі: зав'язалося кілька нових узлів міжнародних непорозумінь і ці вузли заставили собою все, що перед тим головним чином притягало увагу — і Рур з репараціями, і близькосхідне питання.
Конфлікт між Англією й Радянським Союзом, націоналістичний кабінет у Польщі, державний переворот у Болгарії, — ось ті менти, які були проявами реакційної хвилі, довівши собою, що реакція тільки зараз серйозно підносить голову і що боротьба з нею мусить бути так само серйозною. Там, де вдари хвилі спіткались з організованістю пролетаріяту, реакції довелося відступити, правда, зробивши де-які ще не загоєні рани в пролетарському організмові: конфлікт між Англією й Росією, який у перших днях загрожував навіть війною і був супроводжений брязканням зброєю на східніх кордонах Польщі й Румунії, закінчився таки на користь Росії. Але роспорошеність сил пролетаріяту, як у Польщі, потягла за собою перемогу реакційних елементів без найменшого опору з боку пролетарських мас; тотожню картину маємо й у Болгарії, де помилкою комуністичної партії було, як зазначив на пленумі комінтерна тов. Зіновьєв, небажання підтримати повалений уряд Стамбулійського в його боротьбі з реакцією; але така позиція болгарських комуністів була цілком природньою, коли зважити ту ганебну політику проти комуністичної партії, яку провадив уряд «партії хліборобів» в останніх місяцах свого існування.
Порівнання всіх трьох ментів піднесення реакційної хвилі є досить повчаючим для дальшої тактики пролетаріяту, бо яскраво доводить, що ця хвиля, при всій її міці і розрахованості вдарів,
