Сторінка:Червоний шлях №10 (1926).djvu/122

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


 

АРТЮР РЕНБО


Весь день гармати харкають червоно
У небеса… регочуть і гудуть.
Ідуть в огонь зелені батальйони,
Глузує з них король: на смерть ідуть.

Якесь страшне і дике божевілля
Димучу точить кров, людей в'ялить.
Десь гай шумить, росте трава і зілля,
Розквітло все… тепер би жить та й жить!..

А бог, що спить в кадильному тумані,
Де чаші золоті і спів осанни,
І оксамитом вкриті вівтарі,

— Тоді лише прокинеться і гляне,
Коли йому нещасні матері
Із хустки витягнуть мідяк останній.

З французької перекл. О. Бургардт