Перейти до вмісту

Сторінка:Чехов А. Каштанка (1929).djvu/29

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

рами хазяїн кудись їздив і возив із собою гусака та кота. Зоставшись сама, Тітка лягала на матрасик і починала тужити…

Туга закрадалась до неї якось непостережено й посідала її повільно, немов смеркання горницю. Починалося з того, що у собаки пропадала всяка охота гавкати, їсти, бігати по хатах і навіть дивитись, потім в уяві її ставали дві якісь невиразні постаті — не то собаки, не то люди, з обличчями симпатичними, хорошими, але незрозумілими; як вони уявлялись, Тітка махала хвостом і їй здавалось, що вона їх десь-то колись-то либонь бачила й любила… А западаючи в сон, вона кожного разу чула, що від постатів цих пахне карюком, стружками й лаком.

Коли вона зовсім призвичаїлася вже до нового життя і з худої, кощавої надвірньої собаки обернулася в одгодованого випещеного пса, раз якось перед наукою хазяїн погладив її й промовив: