тебе на дачу та й буду похожати з тобою по зеленій травиці. Люба тварино, хороший товаришу мій, тебе вже нема! Як же я тепер обходитимусь без тебе?
Тітці здавалося, що й з нею те саме станеться, тоб-то, що й вона теж от так, не знати з чого, заплющить очі, одкине лапи, оскирить зуби, і всі на неї дивитимуться з жахом. Видко, що такі самі думки крутились і у Хведора Тимохвієвича в голові. Ніколи ще старий кіт не був такий сумний та похмурий, як тепер.
Благословилось на світ, і в горничці вже не було того вевидимого чужого, що такого страху наганяв на Тітку. Як вже зовсім розвиднилось, прийшов двірник, узяв гусака за лапи й кудись його поніс. А трохи згодом придибала бабуся й забрала ночовки.
Тітка пішла до вітальні й подивилась за шахву: хазяїн не спожив курячої ніжки, вона лежала на своїм місці, в поросі та в павутині. Але Тітці було нудно, сумно і тягло на плач. Вона либонь і не понюхала ніжки, а пішла під канапу, сіла там і почала скавуліти стиха, тонким голоском:
— Скаву-скаву-скаву…
_46.jpg)
