Перейти до вмісту

Сторінка:Чехов А. Каштанка (1929).djvu/42

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Кіт сипко замявкав під Тітчиними лапами, але саме тоді кожух розстебнуто, хазяїн промовив «гоп!» і Хведір Тимохвієвич з Тіткою плигнули до долу. Вони вже були в маленькій горничці з сірими дощаними стінами; тут, опріч невеличкого столика з дзеркалом, стільця та дрантя, розвішаного по кутках, не було ніяких инших меблів, а замість лямпи чи свічки горів віялом ясний вогник, прироблений до вбитої в стіну дудочки. Хведір Тимохвієвич облизав своє хутро, що пом'яла була Тітка, пішов під стілець та й ліг. Хазяїн, усе ще хвилюючись та потираючи руки, почав розбиратись… Він роздягся так, як звичайно роздягавсь у себе вдома, коли лагодився лягти під баєву ковдру, тоб-то скинув усе, до сорочки, потім сів на стілець і, поглядаючи у дзеркало, почав виробляти на собі дивезні штуки. Насамперед він натяг на голову парика з проділем та з двома вихрами, що скидались на роги, тоді густо намазав обличчя чимсь білим, а на білій фарбі змалював ще брови, вуса та рум'янці. І на тому ще не був край його витівкам. Умазавши лице та шию, він почав убиратись у якесь незвичайне та неподібне вбрання, якого Тітка зроду не бачила ні по домівках, ні на вулиці. Уявіть ви собі широченні штани, пошиті з ситцю у великі квітки, якого вживають по міщанських господах на завіски та на обиття меблів, штани, що застібаються аж під пахвами; одну штанину пошито з брунастого ситцю, другу з жовто-гарячого. Упірнувши в них, хазяїн надяг ще ситцеву куцинку з великим, зубцями, коміром та з золотою зорею на спині, кольористі панчохи та зелені черевики…

У тітки зарябіло в очах і в душі. Од білолицьої вайлакуватої постати дхнуло хазяїном, та й голос у неї теж був знаний, хазяїнів голос, та бували хвилини, коли Тітку брала непевність, і тоді вона ладна була тікати од перістої постати й гавкати. Нове місце,