Ця сторінка вичитана
— Га! — як покрикне він, силкуючись перекричати ревище. — Найшановніша публіка! Я допіру оце з вокзалу. У мене бабуня здохли й лишили мені спадщину! У чемодані щось дуже важке — певне золото… Га-га! А ну як тут мільйон! Зараз ми відчинимо та й подивимось…
_51.jpg)
У чемодані клацнув замок. Сліпуче світло вдарило Тітку по очах; вона виплигнула з чемодана та, оглушена ревищем, прудко, у всю свою собачу ристь, забігала навкруги свого хазяїна та аж заливалась, дзвінко гавкаючи.
— Га! — загукав хазяїн. — Дядечку, Хведоре Тимохвієвичу! Люба Тітусю! Милі родичі, дідько б вас забрав!
Він упав животом на пісок, схопив кота й Тітку та й почав їх обіймати. Тітка, поки він стискав її в своїх обіймах, мигцем огляділа той світ, у який
