Сторінка:Чехов А. Каштанка (1929).djvu/7

Коли він отакечки з нею розмовляв, знечев'я врізала музика. Каштанка озирнулась і побачила, що вулицею на неї просто йшов полк салдат. Не терплючи музики, що дратувала їй нерви, вона була заметушилась і завила. На превелике їй диво, столяр, замість і собі злякатись, завищати й загавкати, широко посміхнувся, витягся у струнку та всією п'ятернею зробив «під козирок». Бачучи, що хазяїн не протестує, Каштанка ще дужче завила й, себе не тямлючи, кинулась через дорогу на другий тротуар.

А як вона прийшла до пам'яти, музика вже не грала й полка не було. Вона перебігла дорогу на те місце, де покинула була хазяїна — аж, лелечко! столяра вже там не було. Вона кинулась була вперед, тоді назад, ще раз перебігла дорогу, та столяр мов крізь землю пішов… Каштанка почала обнюхувати тротуар, сподіваючись, що знайде хазяїна