Перейти до вмісту

Сторінка:Шевченко Т. Г. Москалева крыныця (1889).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 9 —


 Максымову хату
 (Бо ёго Максымомъ звалы —
 Вдовыного зятя)
 Запалывъ! Згорила хата…
 А душа проклята
 Не згорила… моя душа,
 Мій друже, мій брате,
 Не згорила, а зосталась —
 Тліе, й доси тліе…
 И колы вона зотліе,
 Колы одпочыне, —
 Святый знае…

VI.

 Зъ переляку
 Вмерла Катерына;
 А Максымъ на пожарыще
 Та на пепелыще
 Подывывся… нема рады!…
 Тилькы витеръ свыще
 У дымари та въ комини…
 Що тутъ въ свити діять.

И що теперъ ёму початы?
Подумавшы, перехрестывсь
Та й зновъ пишовъ у наймыты
Голодни злыдни годуваты;
Вдова зосталась не сама,
А зъ сыномъ парубкомъ; женыты
Ёго збиралась въ-осены,