(А що то за люде
Булы тыи запорожци —
Не було й не буде
Такыхъ людей!..)
Пидъ Очаковъ
Погналы й Максыма:
Тамъ-то ёго скаличено,
Та й на Украину
Повернено зъ одставкою.
Бачышъ, праву ногу,
Чи то ливу, пидстрелено…
Мени не до того
Було тоди: знову люта
Гадына впылася
Въ саме серце; кругомъ ёго
Трычи обвылася,
Якъ той Иродъ… Що тутъ робыть?
Не дамъ соби рады;
А Максымови крывому
Ничого не вадыть:
Шкандыбае на мылыци
И гадкы не мае;
А въ недиленьку святую
Мундыръ надивае,
И медаль и хрестъ прычепыть,
И заплете косу
Та ще й борошномъ посыпле…
(Я не знаю й доси,
На-що воно москали ти
