Меннерс Ретленд, — німецький письменник Альвор, що його книжка «Das neue Shakespeare-Evangelium» («Нове Шекспірове євангеліє») з'явилася друком на початку ХХ-го стол. Гіпотезу цю пізніше розвивав другий німецький письменник К. Блейбтрей в книзі «Der wahre Shakespeare» («Справжній Шекспір»), а р. 1908 до висновку про тотожність Шекспіра й Ретленда, як авторів, дійшов бельгійський професор Данблон, при чому цікаво відзначити, що привід до цього дала йому стаття переконаного стретфодіянця, відомого шекспірознавця, Сіднея Лі — «Майбутнє Шекспірознавства», де він наводить декілька витягів із рукописних матеріялів, знайдених у замку Ретлендів-Бельвуар. Тут, наприклад, у книзі прибутків і видатків, записано витрату 44 шілінгів, які було вплачено Шекспірові за якісь «напівпрофесійні послуги». Довідуймось і про те, що Роджер Ретленд домагався в геральдичній комісії дворянського гербу для Шекспірового батька. Цей дивний факт свідчить про якісь інтимні взаємовідносини між вельможним лордом і бідним провінціялом актором. На погляд Данблона та його послідовників, цей актор був підставним лише автором Ретлендових п'єс, живим його псевдонімом. Такого роду «співробітництво» незрідка траплялося за Шекспірових часів, і відомий письменник XV-го ст. Грін зазначає, що соціяльний стан, аристократична достойність лордів-письменників примушували їх «знехотя власним іменем підписувати свої твори», і тому вони воліли поєднатися з якимось бездарним поетом, щоб він «підписував їхні вірші своїм іменем». Таким-от чином, за мальовничим висловом Гріновим, «осел починає високо заноситися, і він, що не вміє грамотно писати англійською мовою без допомоги клерків, — доконче намагається бути за батька інтермедій».
Як поставитися до Данблонової гіпотези, чи розвязує вона проблему життя й творчости Шекспірової, чи розкрито ту прекрасну таємницю, що її відчував Ч. Дікенс, читаючи Шекспірову біографію? Як і всяка гіпотеза, — привабна гіпотеза Шекспір–Ретленд має чимало спірних моментів, роз'ясняючи разом з тим дуже вдало темні сторінки життя й творчости Шекспірові. Зрозумілою стає колосальна ерудиція письменникова, аристократична його психологія, патетично виявлена в «Коріолані», широке й інтимне, сказати б, знання англій-
