Принц, аристократ — він із гіркою іронією ставиться до двірського етикету, зневажає таких королевських лестунів, як Полоній, і добрим словом згадує блазня Йорика. Скептик і філософ, для якого світ — в'язниця, а рідна Данія — найгірша, який знає, що слава, кохання — це тільки привабливе марево, він щиро заздрить Фортинбрасові з його нехитрим, але цільним світовідчуванням. Цинік і скептик, що може звертатися до Офелії з непристойними натяками й афоризмами, він ніжно її кохає — «як сорок тисяч братів кохати не можуть».
Навіть самий стиль Гамлетової мови — заклики, вигуки, запитання, незакінчені речення, павзи, інтонаційне багатство, метафоричність, оригінальність і сміливість його поетики й лексики — красномовно свідчать про те, що перед нами зовсім не флегматик, не меланхолік, не «зайва людина». Уявіть собі Тургеневським Гамлетом — Ретленда, вихованця Кембріджського університету, студента Падуанського університету, друга неспокійного, бунтівливого Генрі Саутгемптона — фаворита Єлисавети, пізніше її ворога, Ретленда діяльного учасника Есексового заколоту проти всесильної королеви, автора «Ричарда II» — (політичного памфлета), покараного Єлисаветою і віддарованого Яковом І, за часів панування якого Ретленд відвідав Данію, яко королевський посаг, Ретленда — щасливого чоловіка Єлисавети Сідней — дочки вояка і поета — Филипа Сідней, автора популярного в свій час роману «Аркадія».
Гамлети — «мыслящие, сознательные, часто всеоб'емлющие, но также часто бесполезные и осужденные на неподвижность» — в цю Тургеневську формулу ніяк не вкладаються Ретлендів образ, такий динамічний, яскравий! І чи не більше спокуси поставити данського принца поруч із ним, аніж робити з Гамлета якусь химерну проекцію рефлексії й істеричного песимізму Вертерів, Рене, Оберманів, Печориних! Проте слід відзначити, що в численній Гамлетівській літературі маємо і такі праці, як от, наприклад, відома книжка Куно-Фішера, де іманентна й історично-культурна аналіза трагедії доводить досить переконуюче, що Гамлет — це духом і волею сильна людина, і до цього висновку доходять за наших часів «формалісти», підходячи до «Гамлета» з боку специфічної його структури, як театрального твору, що обумовлює своюрідне розгортання характерів. Цікаву спробу формальної аналізи
