Справа художнього перекладу стоїть перед нами в останні часи різко і гостро. Культурний народ мусить мати кращі світові твори мистецької й наукової думки в своїм культурнім набутку — це одно, а друге — мусить їх мати в добрих перекладах, рішаючи цим проблему розуміння тих творів та також, одночасно, розвиваючи свою мову і видобуваючи з самої мови властиві їй прикмети, годящі для висловлення всякої думки. Розрослі культурні потреби різко прискорюють темп перекладницької роботи, а прискорений темп розхитує й деформує добрість тої української мови, що нам подається тепер в перекладах. Оглядаючи марні лани нашого перекладного набутку за останнє десятиліття, надходить немилий висновок, що мова українська ще занадто бідна для віддання складної чи точно формулованої думки, образової й наукової. Чи правдивий цей висновок? На жаль, відповіди доведеться шукати в сфері того, що зветься ремісництвом чи кустарництвом. Переклад з англійської мови замовляють людині, що добре знає англійську мову, переклад з німецької — що добре знає німецьку, коли перш за все треба упевнитися, чи добре знає людина мову українську, а потім питатися, яку вона ще мову знає. Хто на становищі фахівця один рік слябізує українщину, але перед тим слябізував англійщину, тому і книжки і доручення: клади на мову рідних верб, хоч би ще й не чув, про що верби шелестять. Тяжка це і фатальна помилка, що ніяких культурних проблем не розвязує, а вертає нас на порожні позиції.
Тим часом, незалежно від мотивів і обставин, було вже зроблено колосальну роботу підготовчу для нашої практичної буденної праці, і нам би лишалося тільки використати її на
