земель і народ звався: Суждальці, Володимерці, Ростовці, Муромці і т. д., як по Україні — Українці. Одначе, се пізніша форма, а стародавніша форма була на »не«: поляне, древняне, кияне, забужане, волиняне, галичане, подоляне і т. д., а од імени Україна — україняне. Таку назву обивателів України українянами стрічаємо в Іпат. літоп. під 1268 роком, де Ляхів, які проживали в Холмщині, названо українянами, бо Холмщина частина України (див. запис під 1213 р.). — По тому-ж словотвору та смуга української землі, яка лежить при межі України, зветься україницею (вкраїниця). Відповідно сьому ми знаходимо в літопису під 1282 р. запис про с. Воїн, яке лежало на самій границі між Польшею і Україною. Про його сказано, що воно лежало »на въкраїниці«. Розуміється, вкраїниця — се разом і окраїна, а тому писали також »вокраїниці«.
В іпатьєвському літопису під 1185—1187 роками оповідається, як половці нападали на Переяславську, Київську, Чернигівську, Новгород Сіверську і ин. руські землі, спалили навіть Путівль, брали людей в полон, все грабували й розоряли. Між князями, які обороняли землі од Половців, особливо приславився Переяславський кн. Володимер Глібович, якого всі князі і народ за се любили, бо він обороняв усю руську землю. Коли в 1187 році він в поході проти Половців застудився і вмер, то літо-
14
