ною термінольоґією. Сим установляється історичне, споконвічне право Галичини на імя України і приналежність до неї, як частини до цілого.
Стародавні ґеоґрафи раніше, ніж инші чужі книжники, починають вживати на картах, замісць книжних, народні назви міст, річок, країв і т. и. До сього їх в великій мірі спонукали практичні потреби. В давні часи купці, діпльомати, посланці і инші подорожували на конях і мусіли распитувати шляху у місцевого населення. Як французський купець Мотіель, так і посланець австрійського імператора Еріх Лясота, що їздив в 1594 році до Зопоріжців утворювати з ними договір, однаково мусіли питатися шляху по назвах на мові місцевого населення. Ґеоґрафи, картами яких вони користувалися, мусіли задовольнити й такі потреби і на стародавніх ґеоґрафічних картах книжні назви все більше й більше замінялися місцевими простонародними. Тому і книжна назва України Русью, Росією, Роксоланією, Сарматією і т. д. помалу замінилася й на картах народною назвою »Україна«.
Чужиці, вимовляючи це слово по своєму, писали його ріжно: Ucrania (Укранія — по латині, Україна), Ukraina, Uckrainia, Uckraina (Україна), Ukraine (по французські Ікрен — Україна), і. т. д. Так Німці й досі Росію пишуть і звуть »Russland« (Руслянд).
16
