Ви так його!
(Затуляє руками очі й мовчить якийсь час; тоді, повертаючись то до одного, то другого, говорить тихим голосом, захлинаючись сльозами)
Великий дар небесний — світ очей!
Живуть усі істоти світом; кожне
Щасливе сотворіння, — квітка й та,
Радіючи, звертається до світла, —
Усі!.. А він, він мусить серед ночи,
У темряві довічній жить! Його
Не звеселять зелені луки й квіти,
Рожевих зорь він більше не побачить!..
Умерти — це нічого, але жити
Й не бачити нічого, — от нещастя!
Чого ви з жалем дивитесь на мене?
Ясних очей у мене два й не можу
Ні одного йому, сліпому, дати,
Ні краплі дать не можу з моря світла,
Що сяючи мені у вічі ллється!
Замість розваги! Ще не край нещастю;
У нього все пограбував намісник,
Ціпок лише покинув, і нещасний
В старці пішов обдертий і сліпий.
Усе забрав і навіть сонця світло,
Що й найбідніший має! Не кажіть
Тепер ніхто мені, щоб я ховався!
Який же я ганебно боязкий,
