Ця сторінка вичитана
Вузенькою стежинкою по скелі, —
На ній ніяк не можна розминутись,
Бо надо мною круча-стромина,
Внизу ж нуртує той жахливий Шехен…
(Хлопці з обох боків туляться до батька і слухають дуже зацікавлено).
Коли це йде намісник проти мене…Як палець сам… і я… Ми тільки вдвох,
А біля нас — безодня під ногами…
Як пан побачив того, що недавно
Його він за дрібничку покарав,
Побачив, що я йду при добрій зброї,
Він зблід, йому коліна затремтіли, —
Ось-ось уже зо скелі упаде!..
Аж жаль його зробилось. Підійшов я, —
„Це ж, пане, я!“ — кажу йому покірно,
Та він не міг сказать ні слова, тільки
Махнув мені, щоб я собі ішов…
І я пішов і слуг йому прислав.
Гедвіґа
Так він тремтів перед тобою? Лихо!Він не простить тобі, що ти це бачив!
Телль
Я обмину, та й він шукать не буде.Гедвіґа
Не йди сьогодні! Краще йди стріляти.Телль
Та ну! Чого?Гедвіґа
Так, страшно щось… зостанься!Телль
Як можна без причин боятись так?
