не зміг поконати себе самого та доки не повиву ся жорстокому приказови князя Нурець Taucher- гине Пурець тому, що він не покорив ся тому Провидінню, яке спасло Його раз зі страш них нуртів моря, тільки ставляючи себе на рівні а вічними силами у природі, визинає їх опять гордовито до бою. Ось „Der Grat von Habsburg" набирає в наших очах щойно тим справді коро дівського блеску, що не не жахається покорити ся простому священникови, священникови а Дамом в Die Bürg schalt аж тоді почуває цілу розкіш правдивої приязни, коли бачить, як його друг не жахаєть св в імя дружби відречи ся життя. І яку небудь ба ляду Шіллера возьмемо, всюди бачимо сю утасну потугу життя, яка домагається справедливости, скажімо щастя за досконале в нас, а горя на те, що в нас немічне, або гордовите, або злочинне. Der Gang nach dem Eisenhammer") Правда Шіллер не все послідовний у розведенню тої гли бокої думки. Иноді саме оповідание, сам опис заби рає в нього забогато місця, або подавляє таки гадку ми не все в силі схопити того висшого эмислу Його казки. Так ось трагічна вина Полікрата не конче ясно зарисовується. В тім щастю, яке так обильно сиплеть св йому в руки, за мало для нас особи стої провини людини. Воно надто чути грецьким сьвітоглядом. Так само мало вражає нас ся вина кара, яка в „Die Kraniche des Ibykus". За дов гий с опис змія і боротьба з ним в „Der Kampt mit dem Drachen". О много більше співчуття для героїв як пошани для відвічної справедливости почуваємо читаючи «Него und Leander". Баляда Шіллерова с ла сильно анегдотична, вона не може що до ідейности, рівняти ся в такими, як Ге roro: Die Braut von Korint" або „Gott und Baja dere". Але саме в тім її анегдотичнім характері
