Цю сторінку схвалено
Рацман.
Недавно дізналися ми в корчмі, що буде проїздити якийсь багатий граф з Регенсбурга, якому недавно його адвокат нечистими способами виграв мільйонний процес; отаман саме сидів біля столу і думав… Скільки в нас людей? — спитав він у мене і підвівся. Я бачив, як він зціпив нижню губу, а це в нього буває не часто. — Усіх п'ять душ, — сказав я йому. — Цього досить, — відповів він… Кинув шинкарці на стіл гроші, залишив вино, яке йому подали, не скуштувавши, — і ми подалися в путь. За цілу дорогу він не сказав ні слова, ішов сам і тільки час від часу питався в нас, чи ми нічого не чуємо, наказував лягати вухом до землі і прислухатись. Нарешті їде той граф, карета навантажена доверху, адвокат сидить біля нього, попереду верхівець, обіруч його двоє слуг, теж верхи на конях. Щоб ти бачив його, як він вискочив із двома пистолями в руках, не діждавшись нас, кинувся до карети, гукнув: стій! Кучер, що не хотів спинити, в одну мить злетів на землю, граф вистрелив із карети на вітер, верхівці повтікали… — Де гроші твої, каналіє! — загримів він… Той ле-
151
