Цю сторінку схвалено
Ах! Цілунків нерозривна сило!
Полум'я із полум'ям — на герць.
Ніби арфа тихо продзвеніла
Піснею нерозлучимих серць.
Підіймались, падали, злітали
Спраглі губи, ніби ринучи здаля,
Цілувалися моря і скали,
Ніби знов творилася земля.
Він пропав. Ніколи, вже ніколи
Він не ступить на оцей поріг.
Він пропав. Змовкає серце кволе
І безсило падає до ніг.
Франц увіходить.
Франц.
Ти знову тут, свавільна мрійнице? Ти втекла з веселого бенкету і попсувала гостям розвагу.
Амалія.
Дуже шкода цих невинних розваг. Ще у вухах твоїх певне бринить похоронна пісня, з якою ховали твого батька?
187