дітях Амалії… Тут! Тут ти мусів бути кумиром своїх підданців… але злий ворог цього не схотів… (Він струсонувся). Для чого я прийшов сюди? Щоб почувати себе в'язнем, якого брязкіт залізних кайданів збуджує від мрії про свободу… Ні, я повернуся назад у свою мізерію… В'язень забув про світло, але сон свободи спалахнув над ним, як уночі блискавиця, і стало ще темніше… Прощавайте, рідні долини! Колись ви бачили хлопця Карла, і Карл був щасливий хлопець. Тепер ви побачили чоловіка, і чоловік цей в одчаї. (Він швидко повернувся, ніби для того, щоб піти геть, потім раптом спинився і сумно дивиться на замок). Не побачити її ні на мить?.. Це ж тільки оця стіна між мною і Амалією… Ні, я мушу бачити її… і його, хоч би це мене й розтрощило! (Він знов повернувся). Батьку, батьку! Твій син близько… Нема чорної пекучої крові! Сховайся, глухий, порожній, страшний погляд смерті! Віддай мені тільки цю годину… Амалія! Батьку! Твій Карл близько. (Він швидко іде до замку). Катуй мене, коли настане день, не давай мені спокою вночі… мучай мене у страшних снах! Тільки не отруюй мені цю останню насолоду. (Він стоїть коло фіртки). Що зо мною? Що це таке, Моор?
