Цю сторінку схвалено
Амалія.
Хочете, підемо в сад?
Моор.
Але той портрет — праворуч?.. Ти плачеш, Амалія?
Амалія швидко вийшла.
Моор.
Вона любить мене, вона любить мене!.. Вона вся здригнулась і сльози мимоволі котилися по її щоках. Вона любить мене… Нещасний! Чи ти заслужив на це? Я стою тут, як смертник перед плахою. Чи це той диван, на якому я зомлівав від блаженства в її обіймах? Чи це батьківські зали? (Зворушений перед портретом свого батька). Ти! Ти!.. Полум'я з очей твоїх… Прокляття! Прокляття! Зречення! Де я? Мені темніє в очах… Жах! Жах! Я, я убив його! (Швидко вибіг).
Франц фон-Моор глибоко замислений.
Франц.
Треба геть прогнати цей образ! Геть, слабий
227
