Цю сторінку схвалено
Даніель.
Я мушу! (Узяв руку, швидко подивився на неї і падає на коліна). Любий, дорогий пане!
Моор (злякався, взяв себе в руки, холодно).
Що ти кажеш, друже? Я не розумію тебе?
Даніель.
О, так, заперечуйте! Удавайте з себе чужого! Добре, добре. Ви все ж таки мій любий, дорогоцінний панич… Милий боже! Мені, старому, ще така радість… І як я, йолоп, одразу вас не пізнав… боже милий, так ви знов приїхали, а старий пан під землею, а ви приїхали знов… І як я, сліпий осел (б'є себе по голові), не впізнав вас одразу… Гей, ти серце моє! Чи ж могло таке хоч приснитись… про що я молився і плакав… Єзус Марія! От він тут у цій самій кімнаті.
Моор.
Що це за мова? Чи вас лихоманка трусить? Чи ви розучуєте комедійну роль?
243
