Цю сторінку схвалено
зрадливе безбожне бажання! У серце, де жив Карл, ні один син землі не може тепер увійти… Та чого це душа моя весь час мимоволі прагне до цього чужинця? Чого він так цікавиться портретом мого єдиного? Чи він часом не вічний супутник мого єдиного? «Ти плачеш, Амалія?»… О, я втечу, я втечу від нього! Ніколи око моє не побачить більше того чужинця!
Розбійник Моор увіходить дверима саду.
Амалія (здригнулась).
Що це, що це? Це стукнули двері? (Вона побачила Карла, схопилась). Він… Куди?.. Що?.. Я немов прикипіла до місця і не можу тікати. Не покидай мене, господи! Ні, ти не віднімеш у мене мого Карла! В душі моїй немає місця для двох богів, і я смертна дівчина! (Виймає портрета Карла). Ти, Карл, будеш мені оборонцем проти цього чужинця, що встряває в нашу любов, на тебе, на тебе дивитимусь я, ні погляду тому другому! (Вона сидить мовчки, не одриваючи очей від портрета).
Моор.
Ви тут, фрейлейн?.. Ви сумуєте?.. Сльоза упала
253
